В грудні ми мали спільний з Ансамблем ім. Еріха Вайнерта концерт у Фрідріхштадпаласті. Перед поїздкою на німецьку репетиційну базу майор Лукін разом із старшиною Маслєнніковим проводив з нами в солдатській їдальні інструктаж.
- В столовкє у нємцєв будут вілкі і ножи. Товаріщ старшина, видайтє бойцам вілкі, а вмєсто ножей пусть бєрут прівичниє їм ложкі.
Столовими приборами в радянській армії користувалися хіба вищі офіцери, та й то під примусом на німецьких прийомах. А й дійсно, нахіба ці зайві заморочки, коли є універсальна алюмінієва ложка, якою можна і кашу точити, і салати чуфанити, і супи сьорбати, і макарони по-флотськи жерти. А ще розмішувати нею цукор у чаї, мастити ручкою масло на хліб, облизувати після занурення у варення чи згущене молоко, відкривати пляшки, шматувати плавлений сирок та ліверну ковбасу, а вигостривши ручку об цементний бордюр, вскривати нею консерви й навіть колупатись у зубах чи вичищати з-під нігтів бруд.
- Взялі ложку, то єсть нож в лєвую руку, а вілку в правую…- командував Маслєнніков, - то єсть нєт, наоборот, нож в правой рукє, а вілка в лєвой. Правільно, товаріщ майор?
- Кажется, правільно.
- А тєпєрь на раз-два начінаєм рєзать условную сосіску, раз-два, раз-два… Тєпєрь положілі кусок условной сосіскі в рот і жуйом культурно, мєдлєнно, нє чавкаєм, нє витіраєм рот рукавом, нє ригаєм. На раз-два снова отрєзаєм кусок условной сосіскі… раз-два, раз-два, опять ложім в рот і жуйом. Правільно, товаріщ майор?
- Правільно. Во врємя обєда вєдьом сєбя прілічно, в очєрєді не толпімся, на єду голоднимі глазамі нє смотрім, дополнітєльних порцій нє бєрьом. Дєлаєм всьо, как нємци. Поєв, поднімаємся із-за стола, ківком голови благодарім фашистов за обєд. «Данкє шон» говоріть нє нужно, на «спасібо» от побєдітєлєй оні нє заслуживают. Но главноє! – майор зробив паузу, обвівши солдатів грізним поглядом. – Нє піздім туалєтную бумагу! Повторілі всє хором.
- Нє піздім туалєтную бумагу! - згуртовано відгукнувся солдатський хор, хоч всім у світі відомо, що туалетний папір в промислових масштабах цуплять у німців саме вільнонаймані та «свєрчкі» (службовці понадтермінової служби).
Скільки бо рулонів може винести з собою радянський солдат, сховавши їх під парадним кітелем - один-два не більше. А у футляр від труби можна запхати п’ять рулонів. В чохлі від акордеона винести майже двадцять. Про контрабас чи арфу годі й казати.
Часом в німецьких вбиральнях туалетний папір лежав навалом у спеціальних тумбах. В той час як в СРСР дефіцитний товар видавали суворо лімітовано по три-п’ять рулонів у руки.
Треба зауважити, що «свєрчкі» та солдати тирили у німців не тільки туалетний папір, але й посуд під час спільних бенкетів, попільнички та рушники в готелях, викручували лампочки, знімали з унітазів якісні пластикові сідельця. Не гребували швабрами, совками та віниками з високими ручками, і це вже не кажу про садовий інвентар чи велосипеди. Спиздити щось у представників «повєржєнной нації» для радянських військовослужбовців було справою честі.