Угорська повія

Антін Мухарський
487
Уривок
19.06.2024

Гуртожиток театрального інституту на Татарці завжди був гніздом дешевої розпусти. Заради інтересу я відвідав його кілька років тому. За три десятиліття в будівлі нічого не змінилося. Той самий затхлий запах підвалу та гнилої цибулі, обшарпані стіни зі слідами плісняви, дірявий лінолеум на підлозі, ворсяний килимок перед входом, що скидався на шматок випаленого херсонського степу, вікно вахтерки з дошкою оголошень: «Продам дєтскую коляску», «Лук і картошка мєшкамі», «Сдам на Подолє комнату двум тихім порядочним студєнткам» ну і хіт сезону – «Курс еротічєскіх танцев, шест, стріптіз». Такого в наші часи не траплялося, хоч секс в СРСР був. Про це свідчили слова Віті, який будив мене бухого, примовляючи:

- Антоха, вставай, пора собіраться на єблю. Марія ждьот тєбя в полночь.

Раз на чотири роки в Карпенка-Карого набирали "угорський курс". Будапешт на ті часи був глибоким закордонням. Закарпатські угорці ставилися до нас з неприхованою зверхністю, відчуваючи себе справжніми європейцями, яким були доступні гігієнічні прокладки, фанта в літрових скляних пляшках та одноразові запальнички, які в Україні вважалися елементами буржуазного способу життя.

Марія жила сама. Стіни кутової кімнати на другому поверсі прикрашали плакати музичних гуртів серед яких я впізнав хіба «NEOTON». На підвіконні горіли свічки. Статуетка Божої Матері в книжковій шафі тулилася до радянських видань Чехова, Толстого та Моріса Дрюона.

Моя майбутня коханка, вдягнена у короткий леопардовий халат сиділа в кріслі, закинувши одну ляжку на іншу і курила, розглядаючи клієнта зіщуленим оком, напівзабраним чорною гривкою.

- Тебє завтра в армію?

-Да.

- Ти что ет-о-о во-обще ни-икогда нє ебалс-а-а-а? – розтягуючи голосні вимовляла «и» замість «і» та «е» замість «є».

- Ні, - покрутив я головою.

- Тогда садис.

Я слухняно сів на стільчик поруч із кріслом. Маша-Надя поклала мою руку на оголену ляжку, яка була гарячою та приємною на дотик. Зробивши великий ковток портвейну, угорка відставила келих убік, й рвучко піднявшись з крісла, всілася у мене на руках, розсунувши ноги.

Її кавунові цицьки торкалися моїх грудей. В штанях ожив, заворушився, наливаючись чи тугою, чи потугою мій цнотливий тюльпанчик.

- Раздева-а-айса, – наказала угорка, відчувши сідницями його тверду пружність.

Зістрибнувши з рук, вона вмостилась на ліжку, і спершись спиною об стіну, повільно скинула з себе халат, а потім чорні мереживні труси, розчепіривши ноги.

«Ібать!» - ледь не вирвалось з мене, тобто не в плані «треба їбать», а в плані: «Караул! Рятуйте!»

На початку 80-х, після відвідин озера Балатон, батько розповідав на родинних посиденьках веселі історії про те, що угорські жінки мали специфічну моду вдягати вузькі купальники бікіні на густі хащі, що стирчали з їхніх трусів наче вуса піратів у мультиках Давида Черкаського.

Картину Густава Курбе «Походження світу» в паризькому музеї "Д’Орсе" я побачив набагато пізніше. Та вона була жалюгідною пародією на те, що я узрів між ніг Марії. Справжня бразильська сельва вкривала стегна та живіт угорки до самого пупа.

На той час я вже скинув із себе джинси та майку.

- Иди ко мне…- ухопила мене за руку, вклавши просто на себе.

Скинувши труси, я лежав на дамі, роблячи невдалі спроби зануритися в її амазонські ліси обвислою плоттю.

- Ти ето-о-о не волнуйса, соберис, сейчас попробую вмять вялого…- ухопила вона мене за корінець.

Нині, як батько п’ятьох дітей, мушу зізнатися, що власній появі на світ вони, певною мірою, мусять завдячувати Марії Надь, яка своїм виразом «вмять вялого» настільки травмувала мою психіку, що у дорослому віці я довгі роки витолочував ті комплекси активною єблею.

Тієї ночі, потайки покинувши театральний гуртожиток, добирався на Оболонь пішки. Грошей на таксі не вистачало, а на останній потяг метро я спізнився.