Разом із татом ми опинилися в Амстердамі випадково, бо спершу я купив «тюльпановий тур» для нас із донькою. А ви ж самі знаєте цих підлітків, які у свої п’ятнадцять отак легковажно можуть заявити: «Я забила, что у моєй подружкі дєнь рождєнія, і она пріглашаєт всєх нас на дачу, где ми провєдьом прєкрасний уік-енд. А в Амстердам, папа, ми с тобой как-нібудь в другой раз слєтаєм».
З її мамою (прекрасною жінкою) я тоді вже розлучився, а тому парубкував, маючи на місто гріха грандіозні плани.
За три дні ми з батьком виконали усю культурну програму (тюльпанові поля, музеї, прогулянки
каналами, ознайомлення з особливостями місцевої кухні). Тому за сніданком у п’ятницю я заявив: «Сєгодня катєгорічєскі намєрєн посєтіть квартал красних фонарєй».
- А как жє я? - з тривогою в очах поцікавився батько, котрий минулого року відсвяткував разом з матусею рубінове весілля.
- Ось тобі сто євро на шопінг. Купи нам оті понтові пілотки, що ми придивилися в магазині «Дизель».
- Отлічная ідея! – озвався татусь, потайки ховаючи у кишені яблука і наспіх зроблені канапки, неохайно загорнуті у шматки звичайних паперових серветок.
Радянська звичка робити під час сніданку харчові запаси не викорінювалася навіть за більш-менш заможного життя.
Того разу (за рекомендацією Ігоря Захаренка з турфірми «Феєрія») я зняв номер з видом на Норд-Зее в розкішному бутік-готелі у Волендамі – тихому містечку за 20 км від Амстердаму. Понад 100 років тому тут селилися французькі імпресіоністи, які розраховувалися із господарем власними роботами. Хол було прикрашено картинами Мане, Моне, Пісарро та Ренуара. При заселенні мав необережність поцікавитись чи то не копії? Але тітка на рецепції глянула на мене так, ніби перед нею стояв дешевий китайський клоун, що задарма просився в туалет (у 2006-му китайці ще не були такими заможними).
- Пойді і ти возьмі, - змовницьки шипів батько, зиркаючи вбік шведського столу.
- Тату, - глянув я на нього іронічно, - твій син заробляє достатньо, аби дозволити собі не пиздити на сніданку у готелі бутерброди з серветками.
- А єслі я проголадаюсь?
- То тримай ще п’ятдесят євро на обід…
- Я всьо равно пойду возьму єщьо яблочко і банан. Прігодятся, вот увідішь.
Діставшись центру міста на таксі, я відпустив татуся на всі чотири боки. Хотілося погуляти неквапом. Тихенько пообідати в ресторанчику з видом на старий порт. А коли на канали впадуть лилові сутінки, зосередитись на об’єкті моїх сексуальних мрій, котрий я визначив ще від учора, коли робив пробний заплив кварталом розпусти.
Вона звалася Jeniffer. Принаймні так було написано на табличці, встановленій за склом вітрини.Така, знаєте, цицьката білявка у високих чорних ботфортах та крислатому ковбойському капелюсі, що розпустивши по плечах довге волосся, гралася шкіряним батожком. Вербальний мем «осєдлать кобилку» крутився в моїй голові цілу ніч.
- Вартість послуг п'ятдесят євро за тридцять хвилин, - сповістила Jeniffer англійською, поцікавившись: «Вер ар ю фром?»
- Юкрейн, - відповів я гордо.
- Юкрейн із раша?
Аби не починати ці безглузді теревені про національну ідентичність, я відразу ухопив її за сраку.
- Ні ні, сідай! - вказала вона мені на канапу, натиснувши пиптик будильника, типу «час пішов».
На ту мить в мені вже лежала пара пива та ще грамів триста «Джеймсона», тому моделювати ситуацію я волів сам. Тож коли дама почала мене нахабно роздягати, я, уткнувшись носом в цицьки, заходився шукати на її спині застібку від ліфчика.
- Вот ар ю дуїнг? (Що ти робиш?), - аж відстрибнула від мене, коли ліфчик опинився у моїх хтивих пазуриськах, а на підлогу випали дві силіконові подушечки, схожі на дольки апельсину.
- Ай вуд лай факінг ю, - відповів чесно, втупившись на її висмоктані материнством груди, які, у народі звуться «вушками спаніеля».
- Бат ай донт мейк факінг! – прикрила цицьки схрещеними руками. – Ай мейк БДСМ.
А потім деякий час пояснювала, буцім на склі поруч з її іменем стоять чорні літери, котрі скорочено означають абревіатуру послуг, які вона надає.
- Хіба ти бачиш там літеру К, O чи A, що означають класичний, оральний чи анальний секс? Ні! Бо ти бачиш там літери B-D-S-M. А це означає, що не мене трахають, а я трахаю, виконуючи роль «гаспажі наєзніци с пльоточкой». Але гроші ти вже проїбав. І не вийдеш звідси, поки не заплатиш. Як будеш впиратись, наберу спеціальну людину, що виїбе тебе раком прямо от на цій канапі.
В якості компенсації за мій провал Jeniffer запропонувала випити разом пива. А потім за баночкою «Хайнекена» розповіла що сама зі Швеції. Має дворічного сина і мріє заробити грошенят, аби купити собі будиночок в Іспанії. В місяць виходить відкладати тисячі три, тож за п’ять років її мрія цілком може стати реальністю.
- Рекомендую зайти до Люсії. Вона з Пуерто-Ріко і працює через вітрину в образі чортиці. Скажеш що від мене, вона зробить тобі знижку, - порадила, як ми ніжно прощалися, цьомкаючи одне одного у щічку.
Але до пуерторіканки я не пішов, розуміючи що розвести слов’янського лошка для місцевих чортиць справа звичайна.
Настрій було зіпсовано. Але ж я хлоп впертий, тому, пручи плуга власного прутня, таки завітав у гості до однієї жагучої іспанки на ім’я Карменсіта, що надавала послуги класу К та О.
За перші пів години не впорався, бо дорогою добрав ще сто віскі та скляночку світлого. А ви ж самі знаєте, коли хлоп п’яний, то довести справу до кінця річ не проста. А тут ще ця клята Карменсіта, як тільки задзвонив будильник, виштовхала мене з себе наче бридкого пітона, котрий підступом забрався у її цнотливу дівочу нірку.
- Плати гроші наперед, тільки тоді продовжимо, - хижо стріляючи чорними оченятами проказала в бік мого палаючого тюльпана.
Коротше, грав я ту іспанку з усією ненавистю. Можна сказати: не грав, а мстився! А як покинув її залиту тьмяно-червоним світлом конуру, набрав телефоном татка, з порогу заявивши: «Зустрічаємось біля будиночку Рембрандта, де кофе-шоп. Я буду вперше в житті курити маріхуану. Треба, щоб поруч була рідна людина, якщо зі мною зі мною щось станеться».