Достоєвський і свинойоби

510
Уривок
21.05.2024

«Хоздвор» був розташований позаду їдальні, обнесений окремим парканом. Він складався з невеличкої теплиці та загону для свиней, в якому заправляв величезний хряк Борман - заплідник трьох свиноматок Марти, Грети та Лінди. Самочки регулярно приводили по десятку поросят, з яких на солдатських недоїдках за пів року виростали чудові підсвинки. У куту знаходився вольєрчик для кози Машки з білим козенятком Чебурашкою. Серед солдатів ходили чутки, буцім азіати на постійній основі їбуть безневинних тварин.

Був у нашій учебці Гумільов - студент-історик з Лєнінграда, чия койка стояла поруч з моєю. І хоч відправили його на хоздвір разом з бурятом Раднаєвим та дагестанцем Магомаєвим, тільки Гумільов повернувся звідти «законтаченим». Місцеве земляцтво надавало Раднаєву-Магомаєву символічних фофанів (щелбанів), в той час, як лєнінградця замість «прописки» виваляли у фекаліях.

З часом молодий солдат (як і кожен з нас) втягнувся у службу і навіть завів собі на хоздворі улюбленців.

- Ти знаєшь, оні всє такіє чудєсниє, чєстниє, довєрчівиє, гораздо лучше, чєм люді, - якось перед відбоєм ділився зі мною подробицями своїх спостережень на фермі. – Машка очєнь любіт морковь і свьоклу. Борман, конєшно та єщьо сволочь, но вобщєм мілий тіп, рєгулярно трєбуєт добавкі, а єслі злітся, можєт і укусіть довольно больно. Зато свіньї – мілашкі. Но самая красівая Лінда - вот уж вєсьолая дама с прєкрасним голосом. Єй би в опєрє пєть партію сопрано, биваєт так візжіт, уші закладиваєт, а когда я єйо із шланга мою, стоіт тіхо, нє шєлохньотся, только похрюківаєт от удовольствія. А єщьо от нєйо молоком пахнєт, тьоплим такім домашнім молоком, і пятак у нєйо самий чістий, нєжний такой трєпєтний пятак. Так би і поцєловал, но что-то сдєржіваєт. Нікогда би нє подумал, что доживу до такого. Как там Міхаіл Фьодоровіч пісал в «Прєступлєнії і наказанії»: ко всєму подлєц чєловєк прівикаєт.

Та одного разу Гумільов повернувся з наряду схвильований. Скрипів ліжком, крутився, зітхав і навіть підвивав, ховаючи голову під ковдру.

- Что случілось? – прокинувся я серед ночі.

- Оні єйо єбалі…

- Кого?

- Лінду. Шесть чєловєк дєржалі, а одін єбал, і так по кругу. Я услишал, как она візжіт єщьо в столовкє. Даже мєня нє постєснялісь, когда я на фєрму зашол, только і сказалі: "Єслі кому расскажєшь – убьйом". Жівотниє.

Та забайкальське земляцтво вирішило зіграти на випередження, звинувативши смокаля у тому, в чому винні самі. Процеси дифузного євразійства між Ордою та Московією добре описані в багатьох історичних книжках. Наступного вечора після відбою перед центральним входом до нашої учебки зібрався натовп обурених нащадків Чінгісхана.

- Ми лічно відєлі, как ваш Гумільов єбал свінью, - виступив наперед голова забайкальського земляцтва сержант Даагаєв. – Давно за нім слєділі. Сначала помил, насипал каши в корито, а когда свінья расслабілась і начала жрать, прістроілся сзаді, мол «тварь я дрожайшая ілі право імєю»? Заєбал нас со своім Достоєвскім. Видайтє нам етого свінойоба. Єслі нє отдадітє, самі будєтє свінойобамі счітаться.

Честь учебки захистив сержант Паскудін, який взяв ініціативу у власні ноги, застосувавши свій знаменитий «маваші гірі». Хуяк – і Даагаєв із зламаною щелепою впав на руки вузькооких побратимів, після чого почався справжній махач з дуже негативними для нашого підрозділу наслідками. За тиждень травмований Паскудіним бурят помер в госпіталі від внутрішньочерепної гематоми. Після чого на танковий завод прибула спецкомісія для розслідування цього прикрого інциденту.

Буряти стверджували, що саме Гумільов їбав Лінду. Лєнінградець усе заперечував, звинувачуючи у скотарстві забайкальське земляцтво, яке починало мичати «у-у-у-у-у», а ще вигукувати «вєшайся свінойоб» при його появі у загальній їдальні. Щоб не роздмухувати вогонь міжетнічного конфлікту командування вирішило ізолювати молодого солдата, замкнувши його в караульній кімнаті.

Я був останнім, з ким Гумільов розмовляв перед своєю смертю. Приніс йому з їдальні на обід рідкий борщик, гречку з м’ясом, хліб та компот з сухофруктів.

- Єш давай, а то скоро вєтром сдувать будєт.

- А вєдь я єйо по-настоящєму любіл, нє то что еті звєрі, - промовив він, туплячись у стіну.

Його довге тіло, накрите сірим простирадлом я побачив біля тумбочки, коли за мною прийшов старшина Шпак, щоб забрати до Ансамблю.

- Что с Гумільовим случілось? – поцікавився у прапорщика-каптьорника, котрий видавав речі.

- Повєсілся на рємнє от штанов в караульном помєщєнії. Нашкрябал пряжкой на стєнє: «Красота спасьот мір». Інтєрєсно, что он етім хотєл сказать?

- Достоєвскій сложний автор.

- Азіатам прощє, - зітхнув прапорщик, - виєбалі свінью і забилі. А русскій чєловєк сложно устроєн: внєшнє європєєц, а внутрі – азіат. Сотворіт хуйню, потом каєтся, мєста сєбє нє находіт. На етом вся русская літєратура дєржітся. Хорошо, что ми с тобой нє буряти, і нє русскіє.

Прапорщик був родом з Чугуєва Харківської області, але його прізвища моя пам’ять не зберегла.