Кочегар Нємикін ніколи не був ані піонером, ані комсомольцем, бо народився у родині старообрядців, предків яких після Голодомору переселили на Донбас з Архангельської області.
- Как вєрнуся с армії, займуся абєркосамі, - мріяв солдат. - Возьму в колхозє в арєнду трі гєктара зємліци на склонє Торца, посажу трі сотні дєрєв, коториє чєрєз трі года пєрвий урожай дадут. Абєркосу вєдь і сушить, і варіть можно, она плод очєнно полєзний...
Всі солдати першого періоду мріяли схоронитися в кочегарці від дємбєлів та старшин. Зізнаюся, я теж там декілька разів переховувався, бо Нємикін пригощав членів свого клубу дармовим чаєм з цукром, та й теми для обговорень пропонувалися цікаві:
Чіпування людей Сатаною.
Небезпека освіти.
Щури – шпигуни Заходу.
Наближення кінця світу.
Шляхи порятунку.
- Вам всєм пєнтанатоксін во Франкфуртє на пєрєсилкє кололі? – питався кочегар у молодих солдатів. - А мєня Бог міловал. Схоронілся я в отхожєм мєстє с однім прапорщіком-мєдіком, спас сєбя от погібєлі. А пєчать в воєнний білєт за взятку купіл. Нє вєрітє? Поднімітє лєвую руку, пощупайтє сєбя хорошенько в ямочкє, ощущаєтє твьордоє зєрнишко? Ето і єсть сатанінскій чіп, которий обростаєт потіхонєчку мясом. Тєпєрь Сатана владєєт вашімі душамі, шєпчєт на ухо: пойді утопісь, ілі друга своєго застрєлі із автомата. Учьониє надсмєхаются над такімі, как ми, божьімі людьмі, да только всє бєди в мірє от етой учьоності. А Бог – он в простотє. Чєловєку много нє надо. Солнушко всєм одінаково свєтіт, і птічькі всєм одінаково поют. Учісь – нє учісь, конєц одін - всє в зємлю сирую пойдьом. Дурят нас западниє учьониє, крис-шпіонов подсилают. Хрістом-Богом клянусь, - двома перстами наклав на себе хресне знаміння, - вчєра ночью ужє засипаю, і вдруг віжу как із угольного склада висовиваєтся крисіная морда і что-то по-нємєцкі лопочєт. «А по-чєловєчєскі ти, по-русскі, говоріть можєшь?» - спрашиваю у криси. А она мнє: «Я-я, могуйт». А дальшє і говоріт, мол, пойді убєй майора Лукіна, а я тєбє за ето мєшок дєнєг дам.
- А ти что?
- Хорошо, - говорю я, а сам думаю, - сєйчас я етого шпіона поймаю і шкуру с нєго живьом спущу.
Пацюків в Ансамблі ловили на літрову банку. Приліплювали на денце з середини хлібний м’якуш з ароматною шкваркою, і ставили банку на картонку сторчма, підпираючи горлечко паличкою, щоб пацюк міг забратися в середину. Коли тваринка, спираючись лапками на стінки, намагалася дотягнутися до хлібного м’якуша, зрушувалася рівновага банки, паличка падала і пастка замикалася. Посудини з впольованими пацюками зносилися в кочегарку, де тваринок урочисто під пісню Барикіна «Я буду долго гнать вєлосіпєд» спалювали у печі. Принаймні так робив головний кочегар Бугаєнков. Але його помічник розпинав гризунів на дибі, живцем здираючи з ж..до-масонських шпигунів шкуру. Казав бува на зборах клубу:
- Налуплю трі сотні шкурок і пошью сєбє чапаєвскую бурку. Я вєдь сюда Господом Богом нє просто опрєдєльон, я тут на стражє всєх русскіх людєй стою, спасая їх от сатанінского запада.
- І узбєков тоже? – цікавився кухар Ашіров.
- Каждий, кто по-русскі говоріт, і наш язик понімаєт – божий чєловєк.
- А єслі я мусульманін? – щиро цікавився Ашіров.
- Настоящій, обрєзаний?
- Ну да…
- Етот вопрос надо обдумать. Как будєт врємя, заході, обговорім ето наєдінє, шибко уж тєма скользкая.
А після новорічних свят в Ансамблі стався скандал, про який старшина Маслєнніков потайки розповідав «свєрчкам» (службовцям надстрокової служби) наступне:
- Захожу я, значіт, в кочєгарку, чтоби попросіть убавіть тємпєратуру в балєтном класє, а Ашіров у Нємикіна сосьот! Улучілі ішь момєнт, голубкі. «А, ну отставіть пєд...растію в Ансамблє, - крічу я, - чєм ви тут товаріщі солдати в рєпєтіціонноє врємя занімаєтєсь?» А Нємикін мнє: «Спасаємся от сатанінского Запада». «Какого, блять, Запада! Ви тут хуї друг у друга сосьотє»! А он мнє: «Ето в вас сєйчас Сатана говоріт». Ліцо грязноє, страшноє і только глаза свєркают. Ну нє йоб же ж твою мать, богоборєц хрєнов. І нєт, чтоби у нєго хуй послє моєго появлєнія упал. Как упал, так і стоіт! Ето же какую надо видєржку імєть, чтоби в такой сітуації у тєбя хуй нє падал? Вот он - настоящій донєцкій характєр.
- І что іх в дісбат (дисциплінарний батальйон) отправілі? – обережно цікавивлися «свєрчкі»
- А, - махав рукою старшина Маслєнніков, - чтоби в дісбат попасть нужно ілі кого-то убіть, ілі іскалєчіть, ілі попасться на крупном воровствє. Отправілі етіх пєд...растов в строєвиє часть. Сосать хуй - нє в жопу долбіться... Мєлкоє правонарушєніє. Так то.