«Трофейні серця» – це книга, яка виправдала мої очікування. Я свідомо обрала її для прочитання, щоб більше дізнатися про період, коли мене ще не було, і про радянську армію, до якої я, з огляду на стать, не могла б потрапити. Мене завжди цікавило, як жили люди без прикрас, і тут автор розповідає про свій досвід чесно, відверто і з властивим йому чорним гумором.
У цій книзі Антін Мухарський ділиться своїм особистим досвідом – від служби в радянській армії до потрапляння у в’язницю НДР і подій, що відбувалися навколо. Він не боїться говорити про речі, які для багатьох могли б бути табу: про абсурдні порядки, жорстокість, приниження, корупцію, а також про секс – без зайвих евфемізмів, прямо і відверто. Це, на мою думку, показник зрілості.
Книга вразила мене своїми шокуючими подробицями про радянську армію. Наприклад, історія про те, як солдатів змушували витиратися пальцем, бо в бою «не буде часу на туалетний папір», або про те, як лікар оглядав новобранців, змушуючи їх роздягатися перед усіма. Це викликало у мене неприємні спогади про шкільні медогляди, де теж не було ні приватності, ні етики. А сцена, де буряти ґвалтували свиню, а потім звинуватили в цьому іншого хлопця, що довело його до самогубства, – просто шок.
Особливо мене зачепив момент, коли автор описує, як їх перевозили в закритих вагонах із дірою в підлозі замість туалету. Це нагадало мені про те, як у таких же вагонах вивозили людей у Сибір або в концтабори. Радянський Союз соромився цього і пускав потяги лише вночі, щоб ніхто не бачив, у яких умовах перевозять солдатів «у сам центр Європи».
Окремо хочеться відзначити, наскільки комфортно читається книга. Великий шрифт, короткі розділи – це робить процес приємним, навіть попри важкий зміст. Але водночас це не та книга, яку можна «ковтнути» за один раз. Її варто читати повільно, вдумуючись у кожен епізод.
Я погоджуюся з думкою, вже опублікованого тут у групі відгуку, що «Трофейні серця» будуть найближчими тим хто , теж пройшов через радянську армію. Коли знаходиш у книзі свій особистий досвід, це додає їй ще більшої емоційної глибини. Але навіть для тих, хто не служив, ця книга стане відкриттям. Хоча деякі моменти мене шокували, було цікаво про це дізнатися.
Іронія, сарказм, чорний гумор, відвертість – усе це робить «Трофейні серця» дуже особливою книгою. Вона залишає слід і змушує замислитися про ті часи, про їхню абсурдність і жорстокість. Антін Мухарський не боїться писати чесно – і саме це мені найбільше імпонує