Я не люблю борщ.
Похмілля мала раз у житті, коли бракувало часу на їжу й поснідала чотирнадцятьма цукерками "Вишня в коньяку".
Горілку вперше і востаннє відсьорбнула у 27 під наглядом чоловіка. Не сподобалась. Того ковточка вистачило, щоб солодко проспати до ранку. Я любила Бейліс, Єгермайстер і біле холодне домашнє вино на грецьких островах, куди мандрували під вітрилами. Але останні чотири роки дотримуюся сухого закону, щоб підтримати коханого. Він завершив алкогольну кар’єру. Хіба що можу дозволити собі 30 крапель «Трикардину», коли серед ночі від вибухів заходиться серце.
Обожнюю кіз. Реагую на них, як чоловіки на дам із глибоким декольте. Обертаюся їм у слід і завжди прагну торкнутися. Пишними грудьми, щоправда, теж милуюся. Мене природа ними не обдарувала.
Ненавиджу торкатися до персиків. Але люблю їсти. Тому чищу їх, вдягнувши латексні рукавички.
Мені смакує телятина, баранина, перепілка, качка. Свинина - ні. Коли писала про те, де найсмачніший шніцель, отримала повідомлення: «Ви мене розчарували! Як вам не соромно їсти м’ясо? Я вважала вас вегетаріанкою». Мені справді не соромно.
Не маю шуби й надаю перевагу комфортнішим пуховикам. Але ношу шкіряне взуття та сумки. Й не мінятиму їх на шкірзам, який, попри назву екошкіра, зовсім неекологічний.
Не вмію їздити на велосипеді.
Ношу окуляри, але фотографуюся без них.
Отримую задоволення від нанесення макіяжу. Не уявляю свого життя без червоної помади, затишних піжам і звабливої спідньої білизни.
На шопінгу за кордоном обираю, в першу чергу, секс-шопи, крамниці косметики та книгарні.
Не підтримую розмов про кіно й книги. Хоча читаю багато. Бо сюжет тримається у моїй пам’яті недовго. Лишається тільки емоція, посмак. Це дивна особливість пам’яті, але дуже вигідна. Можу раз на кілька років переглядати серіал і дивуватися закрученій оповіді.
Сприймаю світ тактильно й візуально. А без музики могла б легко прожити. Жодного разу не слухала аудіокнижок, попри те, що озвучувала нашу з Антіном Мухарський «Як перейти на українську». Робила для цього спеціальні артикуляційні вправи. За сніданком завжди прошу увімкнути одне й те саме: Френка Сінатру, Джулі Лондон, Леонарда Коена чи альбом радісних мелодій 1950-х. Мені часом здається, що я з тієї епохи.
Перед вінчанням мусила сповідатися. Тиждень намагалася згадати якісь гріхи. Знайшла два. Але, чесно кажучи, згрішила б іще раз, якби повернулася в минуле. Тож я не свята. 
За все життя не вимовила жодного нецензурного слова. Хоча не проти, якщо чоловік використовує обсценну лексику в ліжку.
Мені байдуже, що модне чи в тренді. Маю власне відчуття краси та гармонії: того, як хочу й не хочу жити, бути, який вигляд мати.
Я не феміністка. Й не шаную так званих сучасних феміністок. Вони для мене такі само неприродні, як і ті жінки, які можуть привабити чоловіка тільки виставляючи наче на продаж свої гіпертрофовано наколоті губи й інші штучні принади. Псевдофеміністки й утриманки - дві сторони однієї медалі.
Втім я безмежно вдячна феміністкам справжнім, котрі до кінця 1970-х виборювали для нас право мати голос, майно, фах, змогу користуватися контрацепцією. Особливо останнє.
Я не хочу дітей. І не матиму їх, бо можу собі дозволити свободу не озиратися на суспільну думку й нетактовні побажання «діточок, як на небі зірочок». Попри це мені важливо мати пару.
Мій коханий Антін Мухарський старший на 19 років. А разом ми понад десять.
Я вмію закохувати в українську, люблю кохатися і знаю, як побудувати щасливий шлюб. Тому зараз ми з Антіном пишемо спільний еротичний автобіографічний роман «Оголені».
Слова "при всій повазі" вважаю ознакою її відсутності. І тих, хто намагається їх вжити на мою адресу, блокую. Так само як й усіх, хто не вміє бути чемним, вести дискусію гідно. Завдяки цьому маю справді шляхетних розумних читачів, котрі прагнуть розвитку.
Дякую, що ви поряд.