«Життя починається після 50-ти» - розхожа фраза, сенс якої можна зрозуміти виключно з віком, коли брехня, маніпуляції та намагання удавати з себе того, ким ти не є, втрачають сенс.
Занадто багато емоцій, сил, ресурсів витрачено на те, щоб комусь щось довести, сподобатися, догодити, вписатися в правила, що їх диктує нам соціум, заради схвалення якого ми поступаємося власними принципами, йдемо на компроміси, стримуємо слова - аж поки одного дня не усвідомлюємо, що це не мало жодного сенсу, окрім як зробити з нас раба, залежного від думки інших.
У 50 ще багато чого можна встигнути. Питання: навіщо?
В цьому віці розумні люди вже покидають гру "відшукати найкращу версію самого себе".
Ті, кому це вдається, стають милими, щедрими, щирими, дотепними, мудрими, самоіронічними, але й ворогів своїх тримають у полі зору, не втрачаючи при нагоді шансу підлити отрути у каву або всадити ніж під ребро. Без зайвих емоцій, вагань та мук душевних. За звичкою тримаючи під контролем зону особистої відповідальності за цей світ. Роблять це спокійно та врівноважено, неначе виносять сміття з дому, приймають ліки, миють автомобіль чи закуповують продукти у супермаркеті.
Помста – страва, яку подають холодною.
Тож коли в грудні 2023-го всі українські ЗМІ вибухнули новиною «У Підмосков’ї вбито зрадника України Іллю Киву», я продовжував чистити картоплю. Навіть рука з ножем не здригнулася. Око не тіпнулось. Хіба тиха просвітлена радість вилилась у прохання до Лізи зробити гучніше звук в телевізорі.
До речі, коли мене питають про улюблену страву, я без вагань кажу: «Домашні котлетки з картоплею пюре та солоним огірком».
Так сталося і того вечора. Всівшись перед телевізором, я споживав свої котлетки, в усіх подробицях смакуючи ліквідацію запеклого ворога.
«Ось декілька фактів з біографії цього покидька, - віщав у екрані молодий тележурналіст. - Народився у Полтаві в 1977 році. Його дід був ветераном ВВВ, Героєм радянського Союзу, батько - відомий композитор, народний артист України. Вищу освіту здобув у Полтавському національному технічному університеті. Пізніше навчався в полтавському педагогічному інституті, здобувши спеціальність «Педагог-психолог» (це ж треба, не знав про таке). У 2009-му закінчив Юридичний університет ім. Ярослава Мудрого…»
В січні 2014 нас представив один одному на Майдані Дмитро Корчинський:
- Знайомся, це Ілля Кива - наша людина в МВС. А це - Антін Мухарський, він же ж Орест Лютий. Незалежний митець широкого профілю.
Згодом ми перестрілися на Донбасі. В ресторані «Сім вітрів» під Ізюмом в перші місяці після початку АТО. На ті часи Кива у званні майора міліції (цікаво, як так сталося) очолював батальйон патрульної служби спеціального призначення «Полтава». Діловий був, у броніку, з двома новенькими «Глоками»: один на поясі, інший - у спеціальній кобурі під пахвою. Ковбой, бля! Якийсь час керував осередками «Правого сектору» на українському Сході, виконуючи доручення Дмитра Яроша. Потім Аваков (міністр МВС) зробив його великим цабе у Херсонській області, де Кива контролював енергетичну блокаду Криму, а головне – кришував прокладений за часів Хазарського каганату наркотрафік з Криму на материкову Україну та у зворотному напрямку.
Класична схема російських спецслужб, котрі під вигдядом проукраїнських патріотів засилають у їхні ряди козачків, які потім, буцім «пізнавши усю гидь печерного українського націоналізму» кардинально змінюють свою риторику і готові «битися з фашизмом до перемоги». Подібне траплялося з Дмитром Табачником, Олесем Бузиною, Олексієм Арестовичем...
Фотографія вбитого Киви, що вткнувся пикою у свіжий підмосковний сніжок, радує і надихає. Згадується фраза з якогось радянського фільму: «Окропім снєжок краснєнькім…»
- Лізонько, а у нас є добавка котлеток та пюрешечки?
- Так, мій милий, давайте тарілку, зараз принесу.
Поки кохана несе добавку, я відправляю коротке СМС на номер А.А.СБУ: «Дякую за гарні новини)))»
«На здоровля)))», - отримую майже блискавичну відповідь, - «Дякуємо за співпрацю!»
Справу зроблено. Ворог - мертвий.
- Ось ваші котлетки. Хіба трохи охололи...
- Я люблю вас, Лізо!
Життя прекрасне!!!