Чи не знятися нам в порно?

- Проходьте, будь ласка. Соломія Романівна вже чекає на вас, - секретарка запопадливо розчахує переді мною двері кабінету.

- Вітаю, - підводиться зі стильного офісного крісла молода жінка в окулярах.

Її круті стегна обтягує темно-синя спідниця, в неглибокому декольте білої шовкової блузки ховаються делікатні персики. Біляве волосся зібране у хвостик на потилиці, матова коралова помада, легкий макіяж…

- Вітаю, - обережно потискаю кінчики її прохолодних пальців з бежевим манікюром.

- Сідайте, будь ласка, - пропонує мені білявка крісло поруч зі скляним журнальним столиком. – Що вам запропонувати: каву, чай, мінеральну воду?

- А ви що порадите? – усміхаюся грайливо.

- Зелений чай.

- Прекрасно! Із задоволенням вип’ю з вами зеленого чаю.

- З медом?

- Ні. У мене алергія на мед.

Далі починається танго візуальних дотиків, сповнене таємних знаків, рухів, поглядів, невербальних оцінювальних суджень, які сучасний світ, вважає за злочин, називаючи об’єктивізацією.

З цього ракурсу я безсумнівний злочинець. Серійний маніяк.

Мій хтивий погляд пече плечі жінки, відкриту шию з легким пушком за вушком, обмацує зону в міру відкритого декольте, торкається вправних доглянутих рук, які притримуючи кришечку чайника, елегантно наливають у прозору чашку візуально приємну рідину.

Після перенесеного три роки тому ковіду, нюх остаточно не відновився. Тому доводиться удаватися до дрібних хитрощів, аби вловити носовими рецепторами молекули феромонів, котрі струмують від цієї симпатичної самочки, пальці якої не прикрашені жодними ювелірними виробами. Лишень кульчики-цвяшки з білого золота у вушках. Ну й елегантний годинник «Tissot» на чорному ремінці. Скромно, але зі смаком.

Удаючи, ніби шукаю в кріслі зручну позу, я декілька разів з шумом вбираю ніздрями повітря. Нарешті рецептори вловлюють тонкий бавовняний аромат дезодоранту «Віші». А ще нотки, французького парфуму «Сади Нілу» від «Hermes», яким Соломія Романівна, цілком ймовірно, користувалася на вихідних. Фльор змитої душем туалетної води звучить набагато еротичніше.

«Цікаво чи носить вона панчохи? – крізь прозоре скло журнального столика роздивляюся її литки. – Перевіримо?»

Мовчки стаю перед жінкою навколишки, повільно розсуваю її ноги, одночасно задираючи спідницю вгору. Соломія Романівна обережно ставить чайник на стіл, а потім, ухопивши за потилицю, рвучко занурює мою голову в своє лоно.

Виявляється, я теж їй сподобався, бо лоно вже готове до зустрічі з моїм писком - слизьке і гаряче. Білизни на ній нема. Тільки чорні панчохи з мережаним кантом, що приємно натирає вуха. А ще цей божевільний присмак малини, полуниці, манго, папайї, маракуйї, інших екзотичних плодів, якими я впиваюся занурюючи в соковиті розкоші свій вправно-верткий язик, видобуваючи з глибин жіночого єства звуки гобоїв і флейт, медові ноти віолончелі, шум моря і спалахи стожарів, полум’яні зойки китів та дельфінів, гудіння середземноморських сосон, завивання вітру, дощу, бурі, яка завершується довгим натужним криком підстреленої лебедиці, чиї крила, що допіру міцно душили мене у своїх обіймах, поволі кволіють, здригаючись у передсмертних спазмах тимчасової агонії забуття.

- То яка мета вашого візиту? – Соломія Романівна ставить переді мною чашку зеленого чаю.

- Як ви сказали? – її питання вириває мене з полону еротичних фантазій.

- Що привело вас до мене?

- Мені порадила звернутися до вас дружина, - ніяково чухаю я носа. – Е-е-е-е, навіть не знаю з чого почати…

- Починайте з головного.

- Дружина хоче, щоб ми знялися в порно.

- В домашньому порно, чи як актори за гонорар? – здається моя шокуюча заява аніскілечки її не здивувала.

- Е-е-е… Так. В професійному порно, але без гонорару.

- З якою метою?

- З метою популяризації нашої нової книги ОГОЛЕНІ. Дружина, яка є її співавтором, видавцем та продюсером, каже: «Щоб бути правдивими, ми маємо йти у своїх вчинках до кінця».

- У вас крута дружина.

- Безсумнівно.

- То що вас бентежить?

- Чи розумієте, серед наших шанувальників є багато поважних людей, політиків, бізнесменів, лікарів, юристів і навіть священників. Я боюсь, що ми втратимо їхню прихильність.

- Вам відомо що українці входять в другу десятку найбільш активних користувачів "Порнхабу"?

- Звісно. Я не маю ілюзій щодо святенницької природи людей, які публічно засуджують те, чим активно займаються на самоті.

- Ви боїтесь суспільного осуду?

- Трохи є…

- Хто ваша дружина за фахом?

- Мистецтвознавець. Моя дружина мистецтвознавець.