ТРОФЕЙНІ СЕРЦЯ. Роман

Познайомитися з творчістю Мухарського я давно хотіла, адже стежила за ним ще тоді, коли він був популярним ведучим і чоловіком тієї скандальної панянки, яка виїхала туди, куди кожен українець тепер плює і проклинає.
Для мене Мухарський вперше відкрився як справжній українець коли я дізналася про причини його розлучення. Прочитавши його книгу , я лише зміцнила цю думку, адже настільки відверто , правдиво й з гумором автор відкривається перед читачем.
Цей роман буде дуже корисним для молоді, адже вони мають знати правду про «совок»від людей, які жили в той час і стали журналістами. Не просто від тих, хто жив як частина стада, а тих, хто мислив неординарно, знаючи, що СРСР – це зло, яке перетворило людей на рабів і тримало їх у постійному страху.
Ця автобіографія буде корисною для тих, хто ностальгує за «совком», бо, мабуть, забули, що СРСР розвалився без жодного пострілу. Причиною цього було не лише критичне падіння цін на енергоносії, а й тотальна брехня. По телевізору розповідали про «найкращу країну у світі», в той час як люди годинами стояли в довжелезних чергах за туалетним папером, господарським милом, маслом, крупами, борошном, ковбасою, меблями тощо. Ідеї світлого комунізму, про який нам розповідали, породили радянську людину — закомплексованого, хитрого раба та пристосуванця, спадок якого ми досі намагаємося подолати. Коли Україна стала на шлях відновлення своєї ідентичності, це стало своєрідним викликом для Росії, яка їм явно не сподобалася. Ми добре знаємо, до чого це призвело.
📌« Зрозуміло, що російські ракети наводять на звуки російської мови, пам’ятники і топоніми. Але знести пам’ятники, перейменувати вулиці та заговорити українською недостатньо. Найважливіше вбити Р. в собі. Витолочити емоційно нестабільного, погано освіченого, брехливого, агресивно та безвідповідального раба, якому колективна російська душа відпускає всі гріхи, примовляючи : « Твори х..ню- ми здєсь проєздом»
Дякую автору за цікаву автобіографію ,за його позицію, за чесність.

Книга, яка залишила слід в моїй пам'яті. Книга, яка зруйнує світогляд тих, хто говорить "а при союзі було краще...",( добре що я до них ніколи не належала.)
"Трофейні серця" - це реквієм по "союзу", це оголена правда реальності того часу, адже я пам'ятаю, як мені розповідали батьки, як добре їм жилося.
"Жива" мова росіян трохи напрягала в тексті, але без неї було б важче передати тогочасну атмосферу.
Ну, ще тема армії ніколи мене не цікавила, але тут все описано життєво, правдиво і з сарказмом ( і порівнявши розповіді чоловіка про армію, то скажу, що радянська армія мало чим відрізнялась від української).
Люблю пісні Ореста Лютого, полюбились і тексти Антіна Мухарського, із задоволенням продовжу читати його творчі доробки.
Ну, і по традиції, бажаю автору надхнення ще на незліченну кількість проєктів, як в літературі так і в музиці.❤️

«Трофейні серця» – це книга, яка виправдала мої очікування. Я свідомо обрала її для прочитання, щоб більше дізнатися про період, коли мене ще не було, і про радянську армію, до якої я, з огляду на стать, не могла б потрапити. Мене завжди цікавило, як жили люди без прикрас, і тут автор розповідає про свій досвід чесно, відверто і з властивим йому чорним гумором.
У цій книзі Антін Мухарський ділиться своїм особистим досвідом – від служби в радянській армії до потрапляння у в’язницю НДР і подій, що відбувалися навколо. Він не боїться говорити про речі, які для багатьох могли б бути табу: про абсурдні порядки, жорстокість, приниження, корупцію, а також про секс – без зайвих евфемізмів, прямо і відверто. Це, на мою думку, показник зрілості.
Книга вразила мене своїми шокуючими подробицями про радянську армію. Наприклад, історія про те, як солдатів змушували витиратися пальцем, бо в бою «не буде часу на туалетний папір», або про те, як лікар оглядав новобранців, змушуючи їх роздягатися перед усіма. Це викликало у мене неприємні спогади про шкільні медогляди, де теж не було ні приватності, ні етики. А сцена, де буряти ґвалтували свиню, а потім звинуватили в цьому іншого хлопця, що довело його до самогубства, – просто шок.
Особливо мене зачепив момент, коли автор описує, як їх перевозили в закритих вагонах із дірою в підлозі замість туалету. Це нагадало мені про те, як у таких же вагонах вивозили людей у Сибір або в концтабори. Радянський Союз соромився цього і пускав потяги лише вночі, щоб ніхто не бачив, у яких умовах перевозять солдатів «у сам центр Європи».
Окремо хочеться відзначити, наскільки комфортно читається книга. Великий шрифт, короткі розділи – це робить процес приємним, навіть попри важкий зміст. Але водночас це не та книга, яку можна «ковтнути» за один раз. Її варто читати повільно, вдумуючись у кожен епізод.
Я погоджуюся з думкою, вже опублікованого тут у групі відгуку, що «Трофейні серця» будуть найближчими тим хто , теж пройшов через радянську армію. Коли знаходиш у книзі свій особистий досвід, це додає їй ще більшої емоційної глибини. Але навіть для тих, хто не служив, ця книга стане відкриттям. Хоча деякі моменти мене шокували, було цікаво про це дізнатися.
Іронія, сарказм, чорний гумор, відвертість – усе це робить «Трофейні серця» дуже особливою книгою. Вона залишає слід і змушує замислитися про ті часи, про їхню абсурдність і жорстокість. Антін Мухарський не боїться писати чесно – і саме це мені найбільше імпонує 🤗